«Що робити коли дуже страшно, коли хочеться згорнутися калачиком і завмерти, ніби тебе немає… не видно… не існує…»
Згорніться.
Калачиком, клубочком, котиком.
Слухайте тіло. Воно просить безпеки і захисту.
Згорнутися калачиком – означає «повернутися» в стан ембріона, звузити простір, відчути ту захищеність, що була в найбезпечнішому місці в світі – в лоні мами.
Ми інтуїтивно «клубочимося», коли погано, страшно, боляче. І тоді в мозок надходить сигнал – «все добре, я в безпеці, я захищений», і він потихеньку заспокоюється.
Дайте собі цей час. Але не застрягайте там, бо ефект буде протилежний.
Поділюся найпростішими відомими мені способами подолання тривоги і страху.
Порушення звичних зрозумілих ритмів призводить до втрати імпульсу життя. Тому в стресі комусь хочеться прикинутися ганчірочкою в темному куточку, а комусь кричати/бити/руйнувати.
І скажу я вам, що краще вже крушити й руйнувати, аніж тихо помирати у куточку.
Повертайте до життя через тіло. Повертайте собі ритм. Дайте зрозуміти тілу ритм.
Найпростіший спосіб - почніть тихенько чи не дуже співати пісню. Будь-яку. Це повертає ритми.
Не можете співати, мугикайте знайому мелодію.
Нема сил мугикати, увімкніть пісню і барабаньте під неї пальцями по нозі, по тілу.
Накиньте на плечі простирадло, шарф, палантин. Закутайтесь, створіть навколо себе коло – гніздо, лоно спокою як в материнській утробі.
Бачили, у фільмах-катастрофах, сюжетах з місць аварії людям дають загорнутися в ковдри, навіть влітку. Задумувалися чому? Тепер ви знаєте. Створити навколо себе кокон = створити місце безпеки = заспокоїтися = знизити рівень стресу і страху – «я захищений, я в безпеці».