Інтерв'ю, як спосіб познайомитися зі мною ближче

У форматі питання-відповідь ви дізнаєтеся про мене більше, ніж будь-деінде. 

Тут ви побачите мій професійний і особистий свідогляд, зможете зрозуміти чи співпадають наші цінності, і головне - чи співпадає ваше і моє бачення терапії душі.

Що Вас привело в психологію?

Я просто шукала щось своє. Професію, яка б вписувалася в мене, як рідна. Яка б була такою ж для мене природньою як колір очей, як кардіограма серця, як група крові. І я знайшла. Вірніше, вона сама мене знайшла… але це вже історія для моєї автобіографічної книги :)

Чим саме приваблює Вас професія психолога?

У романі Генріха Бьолля «Очима клоуна» є чудова фраза: «Я клоун, я збираю історії». У цьому контексті я також збираю історії. Мені дуже цікаво пізнавати людей: як вони сформувалися, як прийшли до того, що переживають зараз. І все, що я чую і бачу, допомагає мені розплутувати ті болючі вузлики, які заважають людям жити наповнено та гармонійно.

Які методи Ви використовуєте у роботі?

Погоджуюсь з Маслоу, який каже, що «Жоден метод терапії не доведений як найбільш ефективніший, ніж інші». Тому: якщо для людини працює астрологія - чудово! Значить, через астрологію вона особистісно зростає. Якщо для неї працює гештальт, вона росте через гештальт. Якщо ж для неї футбол працює як психотерапія – заради Бога!

На мій погляд, справа навіть не в методі, яким користується психолог чи психотерапевт (бо найважливіший інструмент у роботі терапевта – це він сам). Головне - організувати таке спілкування з людиною, яке допоможе їй знаходити шляхи до власних сил та можливостей, що досі були від неї приховані. А найцінніше в результаті роботи - повернути їй авторство власного життя. 

Щодо моїх методів роботи, то основним є метод символдрами (кататимно-імагінативна психотерапія або “сновидіння наяву”). Але часто, притримуючись канви символдрами, я включаю у свою роботу елементи психоаналізу, екзистенційного аналізу, арт-терапевтичні методики, МАК-терапію. Символдрама “відкрита” і добре поєднується з багатьма  іншими методи психотерапії. Тому рамка символдрами мене не обмежує, а отже, робить сеанс психотерапії в рази ефективнішим.

Які особисті якості необхідні, на Ваш погляд, людині в цій професії?

Вважаю, що найнеобхіднішою якістю, хоч би як банально це не звучало, є повага та любов до людей. В сенсі – прийняття людської природи у всьому її масштабі – від крайньої безпорадності перед власними слабкостями до якихось космічних висот духу. І готовність бути з людиною на цьому спектрі саме там, де вона перебуває в даний момент – без оцінки і, тим більше, засудження. Звідси виростає абсолютно необхідне терапевту співчуття та чуйність до переживань іншої людини.

Що Ви зрозуміли про людей за весь час роботи?

Людська істота дивовижна! Її психіка – як птах Фенікс. Вона здатна до самозцілення і до майже повного відновлення після потрясінь, здавалося б, взагалі “не сумісних з життям”.

У чому Ваш головний кайф роботи психологом?

Головний кайф - коли люди стають авторами/сценаристами/режисерами власного життя, змінюються, і в них налагоджується життя. Людина прийшла до тебе зі словами: «Я жити не хочу!», а через дві-три сесії каже: «Чесно кажучи, не дуже розумію, що я тут роблю. У мене купа справ. Життя треба жити». Це для мене найвища похвала і професійна нагорода, бо клієнт навіть не зрозумів, що ми з ним попрацювали і він раптом став зайнятим життям, яке варто жити. Я відчуваю певне задоволення “сірого кардинала” - сили, яка вплинула на щось і ніхто навіть не зрозумів як.

Як Ви виробили в собі стресостійкість і як справляєтеся із зовнішніми факторами негативного впливу?

Я чоботар, який в чоботах :) Я маю доступ до безцінних методик і інструментів, які значно покращують якість життя. Не використовувати їх - злочин і проти себе, і проти клієнтів.

Крім того, мені дуже допомагає почуття гумору, іронія, а десь самоіронія. Якщо людина здатна часто і із задоволенням сміятися, якщо вона здатна помічати якісь неочевидні моменти, то її це розряджає так, що психотерапії іноді не треба.

Чим Ви рятуєтеся від вигораряння в професії?

Я мовчу, коли не хочу говорити. Але завжди попереджаю про це, щоб не образити людину.

Не спілкуюся з тими, хто мені не в радість, із токсичними людьми і байдужими.

У мене є власне Місце сили. Маленький зелений парк з озерами, черепахами і качками.

Я перезавантажуюся в парку. Вигулюю біль, печаль, роздратування, образи. І як правило, додому вже повертаюся без них.

Я фліртую і сповнююся енергією, коли це взаємно.

І головне: я давно дозволила собі бути різною. А це означає бути не лише «позитивною».

Кажуть, що психолог/психотерапевт – професія, яка не кожному по кишені.

Так, якщо ти прийшов в цю професію, то маєш усвідомлювати, що доведеться безперервно підвищувати рівень своєї компетенції. А це не тільки навчання, а ще й власна психотерапія та супервізії. І це все не безкоштовно. У нас в професійному колі навіть жарт гуляє: «А як ви заробляєте собі на таке дороге хобі?» :)

У чому для вас полягає сенс роботи психолога/терапевта?

Сенсів насправді багато. Слухаючи історію людини, я починаю відчувати, що вона відчуває, і бачити те, що вона бачить. Мені це потрібно, бо частина моєї роботи – відображати реальність.

Я маю показувати клієнту не ту картинку, яку йому хочеться бачити і яку його психіка створює, щоб захистити його від болю, а ту картинку, що реально відбувається. Іноді це дуже болюча непроста панорама.

У цей момент важливо не обрушуватися самій. Моя роль – надійний провідник, який зможе зберегти самовладання. Ми разом переживаємо біль і залишаємось живими. Це досить непроста позиція для терапевта.